ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА ЦІННІСТЬ ТЕРИТОРІЇ

Протягом низки сторіч Південно-Східна Волинь виступала важливим форпостом духовності і культури нації, захищаючи віру і морально-естетичні цінності українського народу. Князі Ізяслав Мстиславович, Костянтин Острозький, Заславські, Сангушки – послідовники та поборники православної віри, покровителі культури і науки краю.

Археологи стверджують про заселення цієї частини області з найдавніших часів. Археологічні знахідки кам’яних сокир, ножів, мотик, наконечників стріл, засвідчують, що на берегах річки Горинь, поблизу сіл Крупець, Стригани (Славутський район) люди жили в період неоліту, або кам’яного віку (5-6 тисяч років тому). В урочищі Вершина досліджено залишки поселень і курган доби бронзи (4 тисячі років тому). Поблизу сіл Кривин, Солов’є та у Славуті знайдено пам’ятки Черняхівської культури (ІІ-V століття).

У давніші часи Славутчиною володіли князі Острозькі, Заславські, Любомирські. Після смерті у 1720 році Павло Карл Санґушкоостаннього представника спадкоємців усіх Заславських маєтностей та Острозької ординації Олександра-Домініка Любомирського, володіння переходять до його сестри Жозефіни-Марії-Анни Любомирської (1693-1729), яка 1710 року стала другою дружиною князя Павла-Кароля Сангушка (1680-1750), – великого маршалка литовського, і всієї маєтності, в тому числі і Славуту, внесла в дім чоловіка. Так, відомий у Польщі рід Сангушків, який не відзначався багатствами, став найзаможнішим після короля.

Князі Сангушки залишили вагомий слід в історії Славутчини і зробили дуже багато для розвитку краю і поліпшення добробуту його мешканців. Вони заснували Славутський конезавод із розведення коней англо-арабської породи, відомий далеко за межами Польщі, побудували суконну мануфактуру, механічний та чавунно-ливарний заводи, лісопильню, дві паперові фабрики, заснували цукроваріння на Волині (5 цукрових заводів та рафінадний комбінат), організували видобуток смоляних продуктів з коріння сосни на заводі сухої хімічної дистиляції, дбали про вирощування лісів, запровадили прогресивні методи ведення городництва. Кріпакам було надано право замінювати панщину грошовою платою, запроваджено черговість при наборі рекрутів, відкрито лікарню для селян, у маєтку діяв притулок для слуг, нездатних працювати по віку. Було засновано кумисолікувальний заклад. Сангушки сприяли будівництву культових споруд у місті і селах, розвитку культури й духовності в краї, володіли бібліотекою та архівом, колекціонували твори мистецтва.

Великий палац було пограбовано і спалено 1917 року. З архітектурних об’єктів колишнього маєтку збереглися господарські будівлі: стаєнний павільйон, князівські кухні і двоповерхова конюшня, які дотепер слугують лікарнею протитанкового дивізіону. Будинок прислуги зараз є житловим будинком.

Костьол місіонерів св Йосипа Ізяслав

Зберігся костьол – пам’ятка архітектури загальнодержавного значення, побудований у 1822-1825 роках за заповітом княгині Дороти Сангушко, яка померла у молодому віці.

До комплексу костьолу входять: будівля костьолу, окремо споруджена дзвіниця, підпірна стіна з могутніми міцними сходами та нішею для «святої» води. Зі сходу до костьолу прилягає каплиця з окремим входом. Під нею розміщена родова усипальня князів Сангушків. Обладнання приміщень, яке найкраще збереглося (амвон, балкони, сповідальні, криласи), виконані із дерева (дуб) прикрашені різьбою, каркаси органу і головної ікони Святої Дороти значних розмірів. Дзвіницю, підпорну стіну з нішею для води та потужними віялоподібними сходами викладено з природного каменю. Споруда костьолу, його план, конструкції, будівельні матеріали, технології будівництва, декоративні деталі відбивають історію розвитку римської базиліки. Час будівництва костьолу Святої Дороти (1822-1825 рр.) – це період неокласицизму. Ця споруда наче прийшла з епохи античності, увібравши в себе її духовність і духовність інших століть і поколінь.

Невелика частина парку колишнього маєтку сьогодні є місцем відпочинку славутчан та гостей міста. Серед насаджень особливої уваги заслуговує розкішний екземпляр сосни чорної, старовинна грабова алея та 4 дерева бука лісового. Парк має заповідний статус, він є парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення.

В охоронній зоні НПП «Мале Полісся» розташоване м. Ізяслав (Заславль, Заслав) – нині районний центр Хмельницької області. Вважають, що місто на р. Горинь заснував київський князь Володимир Святославович 987 року, і віддав своєму сину Ізяславу.

1539 року князем Заславським було побудовано одну з найцікавіших архітектурних пам’яток Волині – бастіонний замок. Автором замкових укріплень був відомий фортифікатор Гійом Левассер де Боплан. В середині 1711 року тут перебував російський цар Петро І.Палац Сангушко в Ізяславі

Пам’яткою архітектури є садиба князів Сангушків: палац ХVІІ ст. побудований за проектом і під керівництвом італійського архітектора Павла Антоні Фонтани, костьол ХVІ ст.; мури з брамою та баштами ХVІІІ століття. Ще з 1599 р. зберігся костел Іоанна Хрестителя (арітектор Я. Мадлена), який вирізняється унікальністю архітектурного стилю – вдале поєднання елементів готики і ренесансу.

До пам’яток народної архітектурної школи північного Полісся, які зберегли архаїчні риси побудови, належить дерев’яна Михайлівська церква і дзвіниця (1789 р.) у с. Велика Радогош та Покровська церква з дзвіницею (1800 р.) у с. Мала Радогош (Ізяславський район).

У с. Плужне Ізяславського району збереглися залишки старовинного парку, який є парком-пам’яткою садово-паркрвого мистецтва місцевого значення. Ця місцевість належала Конєцпольським, Яблоновським, а згодом Тишкевичам. З-поміж інших старовинних парків північної Хмельниччини Плужнянський відзначається розташуванням на досить пересічній горбистій місцевості, яку з заходу обмежовує річечка. Акцентуючим елементом території є пагорб, де колись стояв палац (зруйнований під час Першої світової війни). Сьогодні – це велика сонячна галявина. Збереглась будівля колишньої конюшні – тепер тут Плужнянська дільнична лікарня ветеринарної допомоги. В насадженнях понадвікові клени гостролисті, клени-явори, ясени та гіркокаштани, дуби, діаметр стовбура яких перевищує 1 м. Унікальним екземпляром є чотиристовбурна старезна липа, що має діаметр стовбура 180,6 см. Збереглися старі ялинова, грабова та липова алеї, зростають модрини польська та європейська, ялина звичайна, старі кущі бузку та жасмину.

Про буремні роки боротьби козацько-селянських полків Богдана Хмельницького (1648 – 1654) нагадують козацькі могили на полях біля села Киликиєва (Славутський район), де споруджено Курган козацької слави.

З середини ХХ ст. Славутчина знаходилася в межах прикордонної округи та особливого стратегічного військового округу. У лісах поблизу сіл Колом’є і Улашанівка є залишки бетонних укріплень, так званої лінії Сталіна (1930-ті роки). У с. Хоровиця Славутського району збереглися залишки військової бази, де в 1970 – 1980-х роках розташовувалися стратегічні ракети з ядерними боєголовками, де у лісі, серед величезних сосен – залишки величезних ангарів для мобільних пускових, командних пунктів і казарм.

У місті Славута влаштовано великий меморіал на місці колишніх таборів для радянських військовополонених Шталаг-301 та Шталаг- 357, – Поле пам’яті. Неподалік – пам’ятники червоним партизанам і воякам УПА, які полягли в бою з військами НКВС у 1944 році. Ці об’єкти є видатними пам’ятками оборонного та військового мистецтва, військовою історією краю.

Великий вплив на суспільно-економічний розвиток цієї частини області має Нетішин – молоде місто енергетиків (хоча перша згадка про Нетішин, як невелике село, відноситься до 1542 року) – поблизу міста 1987 року почала діяти Хмельницька АЕС.